Блог створений для надання практичної допомоги моїм учням, методичної допомоги колегам та обміну досвідом і корисною інформацією з усіма шанувальниками української словесності
Мова – найдорожче добро, найбільша цінність волелюбного українського народу, духовий скарб нації. Оберігайте, шануйте, плекайте, розвивайте українську мову. Хай вона буде вічним оберегом для нас, звеличує Україну!
Усім мирного неба й перемоги в ім’я славної України.
Калинова, барвінкова — Це все наша рідна мова! Скільки ніжності й тепла, У собі ти зберегла. Кожне слово, мов перлинка, Тож збирай мерщій у скриньку, Бережи й примножуй, друже, Мова вдячна буде дуже! Солов’їна, колискова — Це все наша рідна мова! Тетяна Прокоф’єва
Богдан-Ігор Антонич народився 5 жовтня 1909 року. І хоч життя поета було недовгим, та воно було наповнене своїми особливими моментами.
У селі Новиця, що у Польщі, стоїть пам’ятний знак з меморіальною таблицею на честь Богдана-Ігоря Антонича. Саме тут, в тогочасному Королівстві Галичини та Володимирії і народився поет. Початкову освіту здобував Антонич вдома, під наглядом приватної вчительки. Був гімназистом, багато читав і з захопленням вчився. Він грав на скрипці, виступав на сцені, писав картини… Справжнє прізвище батька було Василь Кіт; родина змінила прізвище перед народженням Ігоря.
Антонич почав писати вірші ще дитиною. Він продовжував писати їх в середній школі, але тому, що школа була польська і що він перебував тоді майже виключно в польському оточенні, його юнацькі твори були написані польською мовою.
Натхнення у письменника з′являлося вночі. Це були миті, коли він дивився на зоряне небо, на місяць, слухав звуки природи, а якщо їх не було, то насолоджувався тишею. В одній зі статей він сам розповідав про це так: «Найкраща пора писати для мене, це ранній ранок. Напівпробуджений, ще в ліжку складаю вірші. Тоді уява викликує образи небагато ріжні від сонних мрій, тоді маю дослівно враження, мовби мені хтось у сні нашіптував якісь дивні слова. Буджуся вже цілком, одягаюсь і записую якнайскоріше зложені в цей спосіб поезії. Так повсталі вірші здебільша не потребують згодом майже ніяких поправок і змін. Все на свому місці, нічого не можна переставити. В інших порах дня, при повній свідомості пишу на загал важко й багато виправляю» («Як розуміти поезію»).
Від матері до Богдана передалась короткозорість. Для багатьох він був схожий на вчителя або якогось науковця. Так як Антонич у всьому бачив символізм, так і окуляри стали для нього певним символом. Вони були його метафорою мистецтва.
Зі світлин або спогадів можна зрозуміти, що він був охайний та елегантний. Надавав перевагу однотонним костюмам, а також додавав до свого образу метелика або краватку. Носив із собою великий портфель та зачісував волосся назад.
Письменнику настільки подобалось ім′я Ігор, що на початку публікування своїх віршів він підписував їх псевдонімом Ігор Ігоренко.
За часів своєї творчості Богдан–Ігор Антонич пробував свої сили в драматургії та прозі. Незакінченою залишилася новела «Три мандоліни» і частина повісті, яка мала б називатися «На другому березі».
Свою першу збірку він видав у 22 роки і, на жаль, вона була єдиною за життя. Дві наступні збірки були видані вже через деякий час після його смерті. У радянські часи він був у списку заборонених поетів, а ще довший час замовчувались його релігійні вірші.
У поета була наречена Ольга, з якою вони познайомилися в цукерні «Оаза». Вони вже почали планувати своє весілля, але так і не склалося, тому що Антонич не дожив кілька місяців до цієї події.
Помер поет у 28 років від давніх проблем: змалечку мав слабке серце, яке не витримало апендициту і запалення легень. Похований на Янівському цвинтарі у Львові; на його могилі, мов за пророцтвом самого поета, ростуть клени.
.jpg)
