визначним артистом та при тім великим драматургом,
якому рівного не має наша література
І. Я. Франко
Іван Карпович Тобілевич (Карпенко-Карий) народився 29 вересня 1845 року в с. Арсенівці Херсонської губернії в родині дрібного шляхтича, управителя поміщицького маєтку Карпа Тобілевича.
Навчався в Бобринецькому повітовому училищі, з 1859 року працював писарчуком станового пристава в містечку Мала Виска, пізніше канцеляристом міської управи.
З 1864 року був на службі в повітовому суді. У 1865 році переїхав до Єлисаветграда, де працював столоначальником повітового поліцейського управління. За час служби отримав прізвисько «дивний поліцейський» через те, що не лаявся по-московськи і зовсім не брав хабарів.
Брав участь в аматорських виставах О.Тарковського, публікував критичні статті
У 1870 році одружився з Надією Тарковською. Як посаг отримав родинний хутір Тарковських. У шлюбі народилося семеро дітей. 1881 року втратив дружину Надію, наступного року померла дочка Галина. У 1883 році одружився з Софією Дітковською, хористкою трупи М.Старицького. У цьому ж році владі донесли, що І.Тобілевич дав притулок Олександру і Софії Русовим та видав їм фальшиві паспорти. Жандарми звернули увагу на те, що багато паспортів було видано нелегалам-народовольцям у поліції Єлисаветграда. За неблагодійність був звільнений з посади секретаря поліції. Вступив до театральної трупи М.Старицького. 1884 року його заарештували і заслали до Новочеркаська. Працював ковалем, пізніше відкрив палітурну майстерню. У засланні написав драму «Чабан» («Бурлака»), а також пʼєси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Безталанна». 1886 року в Херсоні вийшов перший «Збірник драматичних творів» І.Карпенка-Карого. У 1887 році отримав дозвіл на звільнення, повернувся з дружиною Софією в Україну та оселився на хуторі, названому на честь першої дружини Надії. Нині хутір є історико-культурним заповідником.
У 1888 році з І.Карпенка-Карого зняли гласний нагляд. Він вступив до трупи М.Садовського, пізніше до трупи П.Саксаганського. 1890 року вступив до товариства українських артистів, написав комедію «Сто тисяч». В 1897 році склав записку до зʼїзду сценічних діячів у Москві, присвячену переслідуванню українського театру, яку з трибуни виголосив П.Саксаганський. У 1899 році написав історичну трагедію «Сава Чалий», присвячену подіям гайдамаччини. В 1900-1904 роках створив власну трупу, написав пʼєси «Хазяїн», «Суєта», «Житейське море».
У 1906 році захворів, залишив сцену і поїхав на лікування до Берліна.
2 вересня 1907 року в Берліні важка хвороба обірвала життєвий шлях Івана Карпенка-Карого. Похований на хуторі Надія.
І.Карпенка-Карого називають «батьком української комедії». У його творчому доробку 18 пʼєс: «Бурлака», «Безталанна», «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Батькова казка», «Паливода ХУШ століття». «Лиха іскра поле спалить і сама щезне», «Понад Дніпром», «Чумаки», «Сава Чалий», «Хазяїн», «Гандзя», «Суєта», «Житейське море». Пʼєси «Мартин Боруля», «Наймичка», «Сто тисяч», «Хазяїн», «Житейське море» були екранізовані.
Про значення творчості І.Карпенка-Карого Іван Франко писав: «…він був одним із батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша література».
Нащадки шанують памʼять митця. Київський національний університет театру, кіно і телебачення носить імʼя Івана Карпенка-Карого, НБУ випустив ювілейну монету, присвячену І.Карпенку-Карому, вулиці і провулки 24-х міст України носять імʼя І.Карпенка-Карого. На 150-ту річницю від дня народження Карпенка-Карого була випушена поштова марка.
