22 грудня виповнюється 190 років з дня народження Марії Олександрівни Вілінської (Марка Вовчка) – української письменниці та перекладачки (1833-1907). ЇЇ називають «українським Жорж Сандом», вважають «фатальною жінкою». Іван Франко писав: "Шевченка і Марка Вовчка я вважаю найбільшими талантами нашої дотеперішньої літератури, найбільшими майстрами нашого слова", -
Марія Вілінська походила із збіднілої дворянської родини. Рідною мовою письменниці була російська, втім найширшого визнання вона отримала з часу виходу в світ низки творів, написаних українською мовою. Вважається, що саме її чоловік, етнограф та фольклорист Опанас Маркевич прищепив письменниці любов до української мови та культури, втілені авторкою на сторінках її літературного доробку.
Авторський спадок Марка Вовчка сформовано тритомною збіркою творів «Народних оповідань», опублікованих впродовж 1857-1865 рр. Твори Марка Вовчка за життя були перекладені багатьма європейськими мовами, а французька редакція повісті "Маруся" отримала нагороду Французької Академії і стала класичним твором французької дитячої літератури, витримавши майже двадцять видань.
У 17 років Марія вийшла заміж за українського етнографа, фольклориста Опанаса Марковича і виїхала в Україну.
Марко Вовчок знала близько 10 мов, вільно володіла французькою, англійською мовами. Вона багато перекладала. Перелік перекладених нею творів склав би цілу бібліотеку зарубіжної літератури.
Невичерпним джерелом творчості для Марка Вовчка був Шевченків "Кобзар". Вона вважала Шевченка літературним батьком, ідейним спільником.
"Яке величне, прекрасне створіння ця жінка," - писав про неї Тарас Шевченко, а ще називав "кротким пророком та донею".
Завдяки літературній діяльності Марка Вовчка значно зросла роль української літератури в 40-60 рр.ХІХ ст.
Версія виникнення псевдоніму М. Вілінської – прізвище її першого чоловіка Марковича. Згодом письменниця познайомилася з Пантелеймоном Кулішем, який вигадав "Марко Вовчок", поєднавши прізвище чоловіка Марії з її "вовкуватістю" у спілкуванні. Попри славетний псевдонім, який наразі знає майже кожен українець, сама письменниця люто ненавиділа це "прізвисько".
Сучасники підтверджували, що у спілкуванні Марія була небалакучою, "вовчкуватою". Ганна Барвінок, дружина Пантелеймона Куліша, згадувала про неї: "…Була мовчазна, мало говорила, так що трудно було узнати її розум. Може, од того Куліш назвав її "Вовчком", що вона наче злякана, мовчуща!"
Марія ніколи не заперечувала вигадки про себе і не спростовувала публічно помилки стосовно її біографічних даних. Письменниця була впевнена, що біографію людини варто писати тільки після її смерті. Вона ніде не друкувала свого портрета до 1902 року.
Останні роки життя Марко Вовчок мекшала на Кавказі. Вона прожила 73 роки, виглядала теж досить молодо, як на свій вік. Померла від раку мозку на Північному Кавказі в передмісті міста Нальчика, де й похована.
Чоловіки нею захоплювалися, боготворили, кохали й проклинали. Через неї накладали на себе руки. Жінки пліткували, ревнували, заздрили, осуджували й ненавиділи. У звабливої Марка були романи і з П. Кулішем, і з І. Тургенєвим, і з М. Добролюбовим, і з О. Пассеком, і з Д. Писарєвим. Проте урешті-решт її останнім чоловіком і другим законним був дрібний чиновник М. Лобач-Жученко, який був молодший на 17 років. Серед дослідників існує думка, що твори Марка Вовчка, написані українською мовою, – зовсім не її пера, а авторства Опанаса Марковича, чоловіка письменниці. Зокрема, так думають про «Народні оповідання», «Інститутку», «Невільничку», «Кармелюка» та інших.
