Говорімо та пишімо правильно!

Згідно з чинним українським правописом (§ 67 «Поділ на групи») чоловічі імена Ігор та Лазар — це іменники чоловічого роду, які належать до м’якої групи ІІ відміни, тому відмінюються вони так само, як цар, кобзар, лікар. Отже, в імені по батькові слід писати м'який знак, як у Васильович: Ігорьович, Лазарьович.

А мотивом для правописної зміни «Ігорович — Ігорьович» стало те, що під час відмінювання цього імені твердий звук р перетворюється на мʼякий: Ігоря, Ігорю, що свідчить про історичну належність цієї лексеми до іменників мʼякої групи (як царя, лікаря), тобто імʼя по батькові підігнали під непрямі відмінки, а не під називний. Хоча й у кличному відмінку (прямий) у старих словниках зафіксована мʼяка форма: Ігорю, а не Ігоре. 

Від імен Ілля‌, Кузьма‌, Лука‌, Са‌ва, Хома‌, Мико‌ла, Григорій імена по батькові будуть такі (звертайте увагу на наголоси) (§ 32):

•  Іллі́ч, Іллі́вна;
•  Ку́зьмович (і Кузьми́ч), Ку́зьмівна;
•  Луки́ч, Лу́ківна;
•  Са́вович (і Са́вич), Са́вівна;
•  Хо́мович (і Хоми́ч), Хо́мівна;
•  Миколайович (і Мико́лович), Миколаївна (і Мико́лівна);
• Григорович, Григорівна.  

Щодо Олега в § 87 правопису «Кличний відмінок» зазначено, що правильні обидві форми, — Олегу і Олеже. Раніше форма Олеже вважалася застарілою, як княже замість князю, проте зараз її відродили, бо звучить дуже органічно.

Є ще одне особливе чоловіче імʼя: Ілля. На сьогодні нормативною в кличному відмінку є тільки форма І́лле.

А що зі скороченими формами жіночих імен, які закінчуються на -я?

Від імені Наталя кличний відмінок буде Наталю за аналогією до пестливих форм іменників мʼякої групи першої відміни (доню, матусю, бабусю): Юля — Юлю, Галя — Галю, Ганя — Ганю, Леся — Лесю, Маруся — Марусю. Але Наталіє, Юліє, Маріє, Настя — Насте, Христя — Христе, Устя — Усте, Катря — Катре, Мотря — Мотре.

Дитячий мультфільм “Говоримо українською”

Телеканалом "ПЛЮСПЛЮС" за підтримки Міністерства культури України створено  дитячий мультфільм «Говоримо українською» (26 серій). До проєкту були залучені мовознавець Олександр Авраменко та психологиня Світлана Ройз.

Вивчайте правила та особливості, властиві українській мові, разом з героями мультфільму. Дбайте про чистоту мови! 

Переглянути анімаційний проєкт

Українську літературу тепер можна читати в коміксах

За підтримки Українського Культурного Фонду був реалізований онлайн-каталог «Українська література в коміксах» (ІІ частина, 2023). Він був створений саме для вчителів та учнів, щоб полегшити освітній процес.

Комікси можна завантажити за посиланням

У першій частині каталогу були доступні такі твори: «Слово про похід Ігорів», «Захар Беркут» Івана Франка, «Лісова пісня» Лесі Українки, «Катерина» Тараса Шевченка та «Кайдашева сім’я» Івана Нечуя-Левицького. Усі твори мають ілюстрації, цитати, паспортні характеристики та добірки корисних посилань. За QR-кодами, розміщеними на сторінках, можна прочитати повні версії творів.

«Актуальність створення такого буклета полягає в тому, щоб підтримати переселенців (школярів та вчителів), які вимушено виїхали за кордон, популяризувати українську мову й літературу інноваційними інструментами, тобто підсилити та зміцнити культурні мости між Україною та іншими країнами», — зазначили організатори.

Онлайн-каталог «Українська література в коміксах» (ІІ частина, 2023), у свою чергу, містить 15 художніх творів за навчальною програмою 7–11-х класів, вичерпну інформацію про письменників, наповнений скетчами, малюнками та цитатами головних героїв. А за QR-кодами в урок можна додати ще більше інтерактиву.

Мета культурно-мистецького проєкту «‎Українська література в коміксах» — розвивати читацькі інтереси здобувачів освіти, мовну компетентність, гнучкість знань з української літератури та мови через творчу взаємодію з онлайн-каталогом, де за допомогою графічної візуалізації сюжету висвітлюється історична епоха, сюжет, звичаї і традиції народу України.

Проєкт створено за сприяння УКФ.

Переглянути

Із сайту "Освіторія"

З Днем української писемності та мови

Без мови – не створити нам держави,

Доріг тернистих – не перебрести!

Хай вороги жорстокі і лукаві –

Стіною стань і мову захисти!

Річ не про те, що мова солов'їна,

Бо мова – глибше, ніж пташиний спів.

В її скарбниці – доля України,

Космічна нерозгаданість віків.

Микола Лотоцький

З Днем української писемності та мови!

Мова – найдорожче добро, найбільша цінність волелюбного українського народу, духовий скарб нації. Оберігайте, шануйте, плекайте, розвивайте українську мову. Хай вона буде вічним оберегом для нас, звеличує Україну!

Усім мирного неба й перемоги в ім’я славної України.

Про нашу рідну мову

Калинова, барвінкова —
Це все наша рідна мова!
Скільки ніжності й тепла,
У собі ти зберегла.
Кожне слово, мов перлинка,
Тож збирай мерщій у скриньку,
Бережи й примножуй, друже,
Мова вдячна буде дуже!
Солов’їна, колискова —
Це все наша рідна мова!
      Тетяна Прокоф’єва

Богдан-Ігор Антонич, якого ми не знали

Богдан-Ігор Антонич народився 5 жовтня 1909 року. І хоч життя поета було недовгим,  та воно було наповнене своїми особливими моментами.

У селі Новиця, що у Польщі, стоїть пам’ятний знак з меморіальною таблицею на честь Богдана-Ігоря Антонича. Саме тут, в тогочасному Королівстві Галичини та Володимирії і народився поет. Початкову освіту здобував Антонич вдома, під наглядом приватної вчительки. Був гімназистом, багато читав і з захопленням вчився. Він грав на скрипці, виступав на сцені, писав картини… Справжнє прізвище батька було Василь Кіт; родина змінила прізвище перед народженням Ігоря.

Антонич почав писати вірші ще дитиною. Він продовжував писати їх в середній школі, але тому, що школа була польська і що він перебував тоді майже виключно в польському оточенні, його юнацькі твори були написані польською мовою.

Натхнення у письменника з′являлося вночі. Це були миті, коли він дивився на зоряне небо, на місяць, слухав звуки природи, а якщо їх не було, то насолоджувався тишею. В одній зі статей він сам розповідав про це так: «Найкраща пора писати для мене, це ранній ранок. Напівпробуджений, ще в ліжку складаю вірші. Тоді уява викликує образи небагато ріжні від сонних мрій, тоді маю дослівно враження, мовби мені хтось у сні нашіптував якісь дивні слова. Буджуся вже цілком, одягаюсь і записую якнайскоріше зложені в цей спосіб поезії. Так повсталі вірші здебільша не потребують згодом майже ніяких поправок і змін. Все на свому місці, нічого не можна переставити. В інших порах дня, при повній свідомості пишу на загал важко й багато виправляю» («Як розуміти поезію»).

Від матері до Богдана передалась короткозорість. Для багатьох він був схожий на вчителя або якогось науковця. Так як Антонич у всьому бачив символізм, так і окуляри стали для нього певним символом. Вони були його метафорою мистецтва.

Зі світлин або спогадів можна зрозуміти, що він був охайний та елегантний. Надавав перевагу однотонним костюмам, а також додавав до свого образу метелика або краватку. Носив із собою великий портфель та зачісував волосся назад.

Письменнику настільки подобалось ім′я Ігор, що на початку публікування своїх віршів він підписував їх псевдонімом Ігор Ігоренко.

За часів своєї творчості Богдан–Ігор Антонич пробував свої сили в драматургії та прозі. Незакінченою залишилася новела «Три мандоліни» і частина повісті, яка мала б називатися «На другому березі».

Свою першу збірку він видав у 22 роки і, на жаль, вона була єдиною за життя. Дві наступні збірки були видані вже через деякий час після його смерті. У радянські часи він був у списку заборонених поетів, а ще довший час замовчувались його релігійні вірші.

У поета була наречена Ольга, з якою вони познайомилися в цукерні «Оаза». Вони вже почали планувати своє весілля, але так і не склалося, тому що Антонич не дожив кілька місяців до цієї події.

Помер поет у 28 років від давніх проблем: змалечку мав слабке серце, яке не витримало апендициту і запалення легень. Похований на Янівському цвинтарі у Львові; на його могилі, мов за пророцтвом самого поета, ростуть клени.

27 серпня 1856 року народився Іван Франко

27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі (нині це Дрогобицький район Львівської області) в родині селянина-коваля народився поет, прозаїк, публіцист, філософ, політик, громадський діяч Іван Якович Франко. Його вважають «академією в одній особі». Він був першим серед українських письменників, хто заробляв на буття літературною працею. 

Це супергерой з розумовими надздібностями й феноменальною пам’яттю. Мікс геніальності й фантастичної працездатності. 

Іван Якович вільно володів 14 мовами. Написав понад 5 000 праць. Щороку видавав 5-6 книжок.

Найвідоміші твори: поетичні збірки «З вершин і низин», «Зів'яле листя», поема «Мойсей», повість «Захар Беркут», драма «Украдене щастя».

Пережив три арешти. 

У 1893 році Франко захистив у Відні докторську дисертацію.

Якою ж він був людиною?

Цікавою та неординарною!

Малий вчився так, щоб знань вистачило підробляти репетиторством, а на зароблені гроші купував книжки, читав, учився, заробляв і т.д. Ще юнаком зібрав фантастичну бібліотеку українських і європейських авторів, став ходячою енциклопедією і фінансово незалежним красунчиком.

Друзі-гімназисти розказували, що Франко після годинної лекції вчителя міг дослівно її переказати. Знав напам’ять всього товстелезного Кобзаря, домашку з польської робив у віршах, почав писати свої вірші, прозу і історичні драми, перекладав Гомера і Софокла.

Іван Якович смачно готував каву, обожнював риболовлю та любив ходити по гриби. Донька Анна писала: “Присмажені гриби з молодою картоплею були улюбленою стравою тата”.

Іван Франко був претендентом на здобуття Нобелівської премії з літератури: його кандидатуру запропонував професор та доктор філософії з Відня Йосип Застирець. Відомо про дві причини, чому Іван Франко так і не став лауреатом. Перша –  лист від Застирця прийшов надто пізно, коли список номінантів уже був затверджений. Друга – смерть Івана Франка (за правилами Нобелівського комітету премія вручається тільки живим претендентам).

Іван Якович “відрізнявся од загалу своїм костюмом – вишиваною сорочкою серед пишних комірців і краваток”. Письменник одягав вишиту сорочку і в будні, і в свята. Саме Франко був тим, хто започаткував тренд “вишиванка під піджак”! Тобто став зачинателем нової моди: поєднав вишиванку із класичним європейським костюмом.

Поховали Івана Яковича в чужому склепі у Львові, на Личаківському кладовищі. І лише через 10 років останки Франка були перенесені в окрему могилу, відому своїм пам’ятником, на якому Франко-каменяр «лупає сю скалу».